Вспоминая о голодоморе
		Над темой номера работала Татьяна ХАРЬКОВА

Приложение

Отрывки из книги "Oral History Project of the Comission on the Ukraine Famine", Washington, 1990

Case History LH37. Семен Клочко, 1902 года рождения, из села Митьки Полтавской области.

А що про людей, про тих, що я бачив як вони вмирали з голоду, як вони страдали як вони просили папи, то нема сили... Просе дитина папи, а ïï нема. Заходять до хати, забирають все що не є. Такий кусочок хлiба и той забирають, не оставляють, задля децка. Все перекопають у хатi, в дворi, все чисто. Шукають, може заховав яку зеленинку, й ту як найдуть, то заберуть. Нiчого не оставляли. Нiчого не осталося, й нi курки, нi собаки, нi кошки, нiчого абсолютно - нiчого не осталося, все люди поïли й самi мерли. Ото таке. Ото те, що я бачив. А вже по зимi, то вже ж боявся далi, бо вже доторкнулося i до мене. То я з дому зайшов в Казахстан i там був аж ото до останього часу, поки вiйна не почалася. То те. А що з людьми робили, то я то все бачив, бо я мав конячку таку поганеньку й на нiй ïздив. Бо я ходити не мiг. Такi ноги були пухлi, такий сам пухлий, то скотюся на ту грабарочку, то конячка везе. То ïдеш дорогою - хропить. Дивлюся, лежить - мертвий. Проïхав далi - хропить, лежить, проïхав далi, там сидить, уже доходить - i так далi. Ой, Боже. То ж страхiття, страхiття, знаете яке страхiття! Такого не бупо, мабуть його и не буде.

Вопрос: Хто це хлiб забирав?

Ответ: О, забирав хто! Давався приказ це з центру, Москви. А нашi робили. Сусiд! Як у мене забирав уже й з хати викидав сусiд через тин, так як ще! Викидав дiтей, викидав усе чисто, каже, хата моя, садок мiй, не ходи й годi, i кришка! I так кожна. Своï, не чужi! Чужих не було. Там було пару чужих агентiв, тi тишечком сидiли коло столу, здавали приказ, та й годi. А нашi робили, самi своïх мордували… I тi ж люди, не остався нiхто. Тi ж люди всi, що це робили, що тебе заганяли на смерть, померли ж тоже з голоду. Бо вiн забирав, вiн хотiв вислужитися, ось як i тяг з тебе останню зернину в горнятку, вiн скрiзь вишукував i так далi, а на кiнцi й сам помер з голоду, бо й собi не оставив, ото таке.

Вопрос: То Ви таке бачили?

Ответ: Ото я бачив на своï очi. А ще без мене що там було! То там траву, як травинка вилiзла, то копали корiнець й його варили в водi й ïли. Той качан, iз того, з кукурудзи, то зерно облущене, а сам тiльки качан голий - товкпи його, товкли його, сiяли там, i водою наливали й готувапи - воно ж не береться до нiщо, бо то ж дерево, й те все ïли люди (плач). Як появилася, вже на веснi, якась травинка, то вона зiрвана й то ïï ïли, бо ïсти хочеться.

Вопрос: А кажете, що Ви знали про таке, що люди людей ïли в вас?

Ответ: Ну так. Як наприклад так. Була в нас учителька, що вчила дiтей. Дiвчина молода ще. То вона чогось то пiшла до мiста, то почала й не ходить. Схопили з-за рогу й готова. Дитину не випускай i на хвилину бiля хати, якщо є дитина, за рiг, бо схоплять, й уже немає. Ото так. Бо то люди, голодний люд, то той же звiр злий! Вiн з нiчим не рахується Ото таке.

Вопрос: А прибпизно, яка частика Вашого села згинула пiд час голоду?

Ответ: Ну в нас майже пiв села пропало, бо бупо 800, а осталось 300.

Вопрос: Це в селi, чи в мiстi?

Ответ: В селi, в селi Митьках, от що на половину. Позабирали все. Позагонили. Дехто як змiг утекти з чоловiкiв, то залишився. А те все, те все з голоду померло, хати порозкидали, все позабирали и слiду немає, от робили!

(том 1, с. 448-449).

Case History LH26. Анонимный свидетель. Родился в 1910 году вблизи Миргорода, Полтавской области

Вопрос: Чи Вам вiдомi випадки, щоб мiщани вмирали з голоду?

Ответ: Мешканцi мiста - нi. Бупо, що мали велике недоïдання, недобiр, ослаблення, захворювання. Могла бути смертнiсть, тiльки внаслiдок того недоïдання, ослаблення через невистачальне вiдживлення, харчування. Отак. Але щоб, скажем, як цi, що йшли з села, що впапи, лежали на хiднику, там пiд будинком чи на базарi десь, розумiєте, и вже, або так як конав там, або й помер, вже був настiльки обезсилений, що не рухався, його забрали в тi Основ'янськi бараки - певно, що такого не було. Бо тодi була карткова система…, скажем, на тих, що не працюють, так званих угриманцiв, старших або дiтей, то я зараз добре не пригадую, якi норми..., але менi здається, що найменше - це бупо 200 гр на день. Майменша катергорiя хп1ба…

Харчування на пiдприємствах дуже мiзерне було. Дуже мiзерне. Товщу зовсiм нема, нi олiï рослинноï, такого. Я, як працював, то це ще ж, розумiєте, 32-ий рiк, кажу, бо менi ото пощастило вирватися за допомогою цього директора школи, що помiг менi влаштуватися далi вчитися. То я працював на воєнстроï... То я все таки дiставав 500 грам хпiбу. Казали, на ïхнi обставини, два рази приварок, тобто щось варене. Перший приварок - це звичайна вода вранцi закипiла, що, можна уявляти, з неi чай якийсь, iз хлiбом випив, то й пiшов до працi. А друге - це на самiй працi вдень. То суп якийсь, або що. Переважно варена вода, трошки якоïсь картоплi або буряка. Як картопля, то кажуть суп, а як буряк, то кажуть борщ. Тяжко i не все вдається iдентично передати словами, як воно то було, але в мене були ноги слабкi, i я падав, знаете, часом. Отак iдеш оце ж на будовi, там лежить упоперек дошка або що, i треба переступити. Менi здаеться, що я переступляю, переступпяю, ногу пiдношу, але зачепився ногою i впав, i побив собi тут, розумiєте, пооббивав тiло.

Стор. 314-315

Case History LH28. Анонимный свидетель. Родился в 1917 году в Житомирской области.

В цей день як комерцiйний хлiб вiдкрився…, тодi ще, в перший день, може чоловiк 200, 300 стояло в черзi… Я вийшов з магазину i побачив молодого селянина, рокiв може 25-28, вiн був опухший. I так як деякi, я ще так став i на нього подивився, i деяка, знаєте, жiнка, особливо старша, як вона несе цей кiлограм хлiба, чи там може трошки менше, чи може трошки бiльше, то вона кусочок одламає i дасть. Деякi: "О, сволочь, работать надо, а ты пришёл тут, ми самi голоднi"… Тодi вийшов знову на вулицю и дивлюся, цей же селянський хлопець уже лежить i в корчi, його корчить. Вiн був опухший, йому дали люди хлiбу, може вiн з'ïв i кiлограм, по кусочку, i якби вiн нормально ïв, потрошки, то вiн мiг би вижити, i вiн в корчах, i знаете воно неприємно було дивитися. Нiхто його не прибирав, нiхто йому не помагав, тiльки так проходили люди, дивилися. Тодi вже може через годин двi я пiдiйшов, вiн уже був мертвий. I аж у вечерi, здається його в годинi десятiй, одинадцятiй забрали. Потiм, вже на другий, на третiй день, вже черги дуже великi були, ну, то ми займали черги за хлiбом, i то ми стояли з вечора й цiлу нiч, щоб дiстати той кiлограм хлiбу.

… Я не бачив щоб авта там, цi, пiдбирали, але бачив такi площадки були, це бендюжнi конi, для рiзних вантажiв, i то вони ïздили в ночi, деякийсь труп пiдiбрали, його кидали на таку площадку, то рiвний був такий вагон для перевозки тягарiв, i цi збирали трупи. Часом бачив два, три трупи, а один раз, то може через мiсяць пiсля комерцiйного хлiбу, то щось може п'ятеро або шестеро осiб лежало. I один раз бачив, видно не було, то в нас називали каламашки, це garbage can-iв не було в Радянському Союзi, а в дворi стояв такий ящик, i всякi вiдходи туди кидали, там був сморд безумовно, а тодi раз на тиждень приïжджали каламашки, це були на чотирьох колесах, i вона так як кошiвка зроблена, що ïï легко було перекидати, то i цими каламашками - то два рази я бачив, що каламашками цi трупи пiдбирали, викидали. Автами можливо десь в центрi, бо я на Жилянськiй вулицi жив, це тут коло станцiï, можливо в центрi, там Хрещатик, на Печерськiй, можливо так i автами забирали, але тут на пiдводах, i останнiй труп я бачив, це вже, квiтень, травень, липень, можливо, або в кiнцi липня, або в серединi серпня.

(том 1, с. 346)

Case History LH26. Анонимный свидетель. Родился в 1910 году вблизи Миргорода, Полтавской области

Вопрос: А так кажете, що Ви пам'ятаете, коли Ерiо був у Харковi?

Ответ: А як же.

Вопрос: Можете коротко розказати?

Ответ: Коротко то виглядае так. То була недiля. Неробочий день. По Харковi заговорили, що приïде французький президент, здається так, чи прем'ер. Це в мене весь час так плутаеться. Ерiо. I, значить, лiтнiй гарний день. Менi здається, що це серпень, або що. Тяжко пригадати, але лiтнiй гарний день був. Дуже багато публiки, людей було в мiстi. I коли ото пiшло таке - Ерiо, Ерiо ïхатиме - так вони так i вишиковалися на хiднику, на sidewalk, так? I ось дiйсно за якийсь час показалася ця лiмузина, та i що? Бачили, що вiн проïхав. Особливого захоплення до нього, реакцiï не було. Люди стриманi, стояли собi мовчки, дивилися. Кажу, було й таке вiдгукне: а, це, каже, може там десь з Заходу, Захiдня Європа нам докине харчiв або що. I це в той час, коли в бiчних вулицях оцi пухлi и голоднi лежали мертвi. Очевидо, що Ерiо не повезли на Рибний базар чи на Основ'янський, де вiн мiг би побачити цi трупи. А так, можливо, ще и iнспiрiвано це було, що публiки багато, нiби святково одягненi в мiстi, щоб ось вiн бачив. Вiн собi ïхав. Хiдники цi, sidewalk-и, заповненi людьми, одягненими по-святковому, тобто як в неробочий день, а день вiльний вiд працi. Звичайно, скажем, там бiленька сорочка чи там щось таке.

Вопрос: А перед тим чи бачили якусь, скажiм, надмiрну, надзвичайну дiяльнiсть мiлiцiï в вiдношеннi до голодних?

Ответ: Отже, щоби сказати, отаку якусь дуже показову, не доводилося бачити… Все робилося дуже приховано отак. Щоби не робити, не викликати жодноï уваги до того. Не викликати жодного враження, не витворювати. Оцих, що я кажу, truk-ами звозили, то ïх звозили, коли вже починало темнiти. Розумiєте? I тодi ïх увечорi, в вечiрнiй час ïх звозили. А бували випадки, що ось упала людина там на хiднику чи пiд стiною, отам пiд будинком сидить, то, як звичайно, пiдходив мiпiцiонер чи два ïх, забирали його звiдти i прибирали, щоби вiн не був там. Якщо людина на ногах i рухається ще, то мiлiцiя вимагае: iди геть звiдси, тут не будь.

Не було такого, щоби я бачив, i не практикувалося, що ось, ага, ти зi села, побачили, пiзнали, ти голодний, беруть, тягнуть його там до мiлiцiï, ну, так не було. Нiби все нiчого, жодних подiй немає, не вiдбувається i нiкого з таких не чiпають, тiльки його десь у бiчну вулицю спровадять. А там уже десь його заберуть.

(Том 1, с. 314)

Case History LH09. Анонимный свидетель. Родился в 1900 году в селе Шишловка вблизи Кременчуга

П'ять пiдвiд ïздило кожний день, цiлу весну. В 32-му началося, а в 33-му кiнчилося. До жнив. Пiсля жнив вже не ïздили. В 33-му роцi. Й в кожну фуру брали не по одному, а скïльки влiзло в ту фуру. На кожну пiдводу було по 2-3 чоловiки, щоб було ж кидать тих людей, бо один нiчого не зробить, бо були такi, що розпадалися. Лежать вже не по одному дню. А то ж лiто. Роз'ïдали мухи.

На цвинтарi були копачi, тi що копали, i вони не вспiвали копати тих ям. То перевертали коло ями ту кучу, вивернули и поïхали по другу. А тi тодi вже як кiнчили, то вкидали туди. А як була яма готова, то привозили до ями. Так стали i перекинули, висипали як буряки, або картоплю, iз тоï фури.

Якщо була яма вже повна, то перевернули коло ями воза i поïхали по-друге. Коли вже яма готова, то кидали так ïх, що лежать коло ями. Якщо приïхала фура знову, то остановлялися тi, а кидали тi iз воза i перекидали, доповняли ту яму.

Так було це кожний день, цiлий рік, аж до жнив. З 32-го року аж до жнив 33-го року. Копали i вкидали не по одному, а скiльки влазило в ту яму. Десь якийсь один feet неповна була, то землею доповнювали.

За день визбирають усiх, а за нiч знову лежать по всiх дорогах. Де вони бралися? Вiдкiля? Хто? Бо вже тi, що в хатах, то сходили i позабирали. А то ж по дорогах лежали. По селянських дорогах i по степових. I в серединi, в збіжжі, то було так, що находили, тодi як жнива вже аж були. То тодi тiльки кiстки понаходили, бо там вже ïх може звiрi, як собаку, порозтягували. В серединi нiхто не ходив шукати людей, бо нiхто не знав, де воно лежить.

I нiхто нiякого рахунку не робив. Скiльки за день поховали, щоб нiхто не знав. Були такi випадки. З району був приказ, щоб давали в район зведення таке. Скiльки в тебе тягла є - коней, волiв, чи вони всi в тебе роблять -то район знав. Дисциплiну таку установили. I один подав - вiн був тодi полеводом, бо то полеводи подавали то зведення, що п'ять - i двi звозять мертвих. Вiн був червоний партизан, якби не червоний, може, партизан, то вiн би був там десь також на Сибiрi. А то ще його якось там i злекшили. Не можна було, то була тайна, не можна було подавати про мертвих нiде, нічого, нiкому.

Вопрос: Такий був наказ?

Ответ: Такий наказ. Нiхто щоб не знав. Рахунку нiхто ж не робив, а вiн подав, що мертвих возить. I це ж вiн у район подає! То його так притягли за те, що вiн подає, що мертвих возить. Така справа.

(Том 1, с. 107)